Олександр Макарський, Київ
ЧОРНА СУБОТА10 квітня 2010 року. Чорна субота... Чим би займався в цей день Президент Польщі Лех Качинський, якщо б 70 років тому за наказом Сталіна і його поплічників кати-енкеведисти не знищили у Катині близько 22-х тисяч людей, котрі були елітою другої Речі Посполітої? Принаймні точно – не летів би до Смоленщини і не став би разом з дружиною та своїми супутниками жертвою страшної катастрофи. Катастрофи, яка забрала життя 96-ти синів і дочок землі польської...
Те, що сталося, - результат низки випадковостей та в той же час – віддзеркалення закономірності. Закономірності, яка полягає в тому, що минуле визначає перебіг, траєкторію майбутніх подій. Великих, малих. Усіх. Частіше за все ми над цим не замислюємося, переважно - на це не зважуємо й у більшості випадків – просто не розуміємо та не усвідомлюємо. Проте великі трагедії, подібні тій, котра сталася, мов світ блискавки, на миттєвості розкривають нам очі на схований долею у часі ланцюг причин та наслідків. Розкривають, щоб засвідчити відповідальність людини за свої вчинки не тільки перед часом нинішнім, але й перед прийдешнім. Інша річ, чи робимо ми висновки завдяки таким нагадуванням? На жаль, запитання практично риторичне...
З небуття, з Аду здається вже подолане зло ніби зненацька простягає кістки, аби схопити нові жертви. Й інколи це зло торжествує Саме так матеріалізувалася цієї чорної суботи луна минулих пострілів у потилицю у лісі поблизу Катині. І ми схиляємо голови перед пам’яттю тих, кого така біда спіткала.
Лех Качинський увійде до історії як істинний демократ, великий патріот Польщі. Й саме цей патріотизм зробив його справжнім другом України. України, яка в ці дні також у скорботі й молитвах за душі тих, хто так жахливо відійшов у вічність. Олександр Макарський, публіцист